Казочка від Любочки. Грубе ведмежатко

Жило колись грубе ведмежа. І воно завжди грубило своєму молодшому братику.
Одного разу, образившись на грубість братика, маленьке ведмежа пішло гуляти в ліс. Стежинка бігла між високими соснами і пишними ялинками.
Ось з-під куща малини вистрибнув зайчик. Та, помітивши ведмежа, різко заховався, бо подумав, що це йде грубе ведмежа.
Десь зверху мама-білка сварилася з дятлом, бо той своїм стуком заважав її діткам спати.
Сорока-білобока теж подумала, що гуляє старший братик -- грубе ведмежатко, і відразу розповсюдила цю звістку: "Стережіться, йде грубе ведмежа! Грубе ведмежа йде!"
Іде-іде воно і раптом бачить лисиччину хатку. А біля неї лисеня гралось. Воно запросило друга до себе. Лисеня спиталось, чи буде ведмежа м'яско -- вчора його тато з полювання гусочку приніс.
-- Ні.
-- Може тобі моркв'яної кашки з медом?
-- Так, -- зраділо ведмежатко.
І друзі смачно поїли.
Лисеня пішло проводжати ведмедика, а той запросив його у гості.
Та грубий братик цьому не зрадів.
Він не привітався, пішов у свою кімнату, ще й шуміти заборонив.
І тому лисеня тихенько запропонувало грубість цю, як хворобу, полікувати. У нього навіть ліки були сховані -- чарівні цукерки з порціями ніжності і доброти. Ще й ягідним смаком.
Пригостили вони старшого ведмедика однією цукеркою. Відразу в очах доброта з'явилась. Пригостили другою, посміхатися почав. А від третьої і серце подобрішало.
Всі втрьох вони пили трав'яний чайок з малиновим варенням і раділи сонячному дню за вікном.
І грубе ведмежа з того часу стало найдобрішим у лісі.