Не найкраща

Забираю сьогодні малу зі школи, вчителька залишила після уроку розв'язувати рівняння. Любця на дошці спокійно розв'язала.
-- Задавайте їй розв'язувати рівняння вдома.
-- Вона їх нормально вирішує. Сама до того ж.
--Чого ж так довго над ними сидить, -- видно, що з 20 живчиками-першачками 5 уроків -- справа не легка.
--Просто відволікається.... І губиться,-- дивлюсь, що останній рядок не зовсім те, що треба.
Йдемо по вулиці. Знову прошу бути уважнішою і не відволікатись. Любця:
--Мама, я не найкращий математик, -- сумно так.
Я спочатку жартую:
--І читаєш повільно, і пишеш неакуратно...
Оченята гаснуть, голова схилилась.
--А тобі так важливо бути найкращою?
Киває головою.
--Ти найкраще складаєш казки у класі.
Скільки щастя я побачила в її очах :)

Вже вдома перед уроками розказала, що її письменницею в класі назвали.
І тільки сівши знову за звичну математику й читання, учениця знову почала відволікатись і губитись.